Під монетарною політикою розуміють комплекс взаємо¬зв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк.
Цілі: стратегічні, проміжні, тактичні.
Стратегічні - ключові в за¬гальноекономічній політиці держави: зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.
За допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та спе¬цифіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазна¬чені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілі¬зація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I на¬впаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зро¬стання цін.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної еконо¬мічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтри¬мувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню страте¬гічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші мак¬роекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна ос¬таннього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю.
Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.
Характерна особливість проміжних цілей: встановлю¬ються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність.
Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досяг¬нення проміжних цілей.
Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника.
Характерні ознаки: короткостроко¬вість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особ¬ливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактич¬них цілей.
Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регу¬лятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ викорис¬товує певний інструментарій, який охоплює:
— визначення норм обов'язкових резервів;
— процентну політику;
— рефінансування комерційних банків;
— операції з цінними паперами на відкритому ринку;
— підтримання курсу національної валюти;
— регулювання імпорту та експорту капіталу.
Визначення норм обов'язкових резервів: НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним устано¬вам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Роз¬мір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношен¬ні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національ¬ному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.
Процентна політика: НБУ визначає рівень про¬центних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він на¬дає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.
Рефінансування комерційних банків: базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заста¬ву цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку: зміни обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: каз¬начейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.
За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інф¬ляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси
Політика підтримання курсу національної валюти: НБУ за¬безпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні ін¬тервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.
Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:
— реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
— установлення максимальних та мінімальних розмірів процен¬тних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
— установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,
обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.